Омельницька ЗОШ І-ІІІ ст. ім. ак. М.А.Доллежаля

Меню сайту
УЧНЯМ
ЗНО

  • Хто і коли складатиме ЗНО у 2016 році
  • Тести ЗНО онлайн
  • Центр незалежного оцінювання знань
    ДПА
  • БАТЬКАМ
  • Поради батькам
  • Визначні дати
    Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
    Наші контакти
    70522
    Україна,
    Запорізька область,
    Оріхівський район,
    с.Омельник,
    Шкільна, 47
    omeln_school@mail.ru

    Напрями виховної роботи: 

    Національне-патріотичне виховання

    Педагогічна спадщина Софії   Русової.

    Софія Федорівна Русова (1856 — 1940) — визначний діяч у галузі національного дошкільного виховання України. Дочка француженки і шведа. її батько — Федір Ліндфорс — був ад'ютантом у губернатора Омська. Одружившись, придбав на Чернігівщині садибу. Софія була п'ятою дитиною. Її дитячі роки пройшли серед чудової природи, в оточенні людей, які дотримувались українських народних звичаїв. Сім'я Ліндфорс підтримувала добрі стосунки з селянами. Все це, безу-мовно, благотворно впливало на Софію, на формування її світогляду та ставлення до українського народу. Вона вважала Україну вітчизною, не мислила своєї долі поза нею.В 10-річному віці Софія з родиною переїхала до Києва. Навчалася у Фундуклеєвській гімназії, яка вважалася на той час чи не найкращою.Захопилася педагогічною роботою. Бувала у Фребелівській школі. Збирала педагогічну спадщину Фребеля за кордоном. Гаслом своєї діяльності взяла його заклик «Прийдіть, будемо жити задля наших дітей». В цей час з'являються і поширюються дитячі садки в Україні.В суспільстві зростає інтерес до цієї справи. Разом з сестрою Марією Софія відкриває у вересні 1871 р. один з перших приватних дитячих садків у м. Києві на вулиці Старокиївській. Софія входить у коло української інтелігенції. Підтримує дружні стосунки з родинами Лисенків, Старицьких. У близькому її душі колі української інтелігенції вона зустрічає педагога, етнографа, активного учасника Київської громади Олександра Русова і одружується з ним у 1874 році у Петербурзі. На весілля були запрошені як найближчі друзі подружжя Драгоманових та Лисенків. Михайло Драгоманов надіслав своє благословення, Микола Лисенко подарував присвячену Софії рапсодію.

        Русови прожили разом 40 років. 1875 р., виконуючи доручення Київської громади, подружжя виїхало до Праги, щоб видрукувати позацензурне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. 1876 р. доручення було виконане і частину накладу переправлено до Росії та Галичини. У Києві Русови беруть активну участь у громадському житті. Відвідують клуб, організований Старицькою-Черняхівською, де вирує національно-культурне життя. Ім'я Софії Русової знаходимо в редколегії «Прогресивного журналу». Коло неї гуртувалися українські співаки, поети. Відзначення Шевченківських днів супроводжувалося арештами. Неодноразово арештовували й Софію Русову.

       Усе своє свідоме життя Софія Русова присвятила справі національного відродження. Вона була серед зачинателів українського жіночого руху, входила до патріотичного середовища Лисенків, Старицьких. Співпрацювала у педагогічному журналі «Світло» (1910 — 1914), що був дуже популярним серед освітян в галузі дошкільного виховання. Здібна музикантка, математик, Софія Русова робить свій вибір. «Я в ті часи все більше зв'язувалася з педагогікою, — згадує вона. — Виставка дитячих садків у Брюсселі, дім Фребеля — Песталоцці у Берліні дуже захопили мене. Мене притягли до Фребелівського товариства у Києві, і після одного мого реферату, прочитаного там, директор Фребелівського Інституту Флеров, відомий руський педагог, запросив мене викладати курс дошкільного виховання в тому інституті. Він не вважав на те, що я не мала диплома вищої школи, що я не мала лекторського стажу, він просто сказав мені: «Софія Федорівна, ви повинні з наших слухачок зробити справжніх фребелічок. Тепер вони без напрямку». Так несподівано повернулася я до педагогіки, якої вже більше не покидала потім. Я вагалася, але віра Флерова в мої сили надала мені певності, і як я вдячна йому тепер за цю віру, яка поставила мене на шлях фахової праці і професури. З яким захопленням віддалася я своїм викладам! Інститут був тоді на Старо- Житомирській вулиці, виклади були вечором, відносини з слухачами відразу встановились якнайкращі».

        Водночас іще на початку XX ст. творчий доробок С.Русової привернув увагу передової частини громадянства наддніпрянської та наддністрянської частин України. Так, огляди, рецензії, коментарі, замітки, у яких оцінювалися його окремі аспекти, перед Першою світовою війною були вміщені в періодичних виданнях царської Росії ("Украинская жизнь") та Буковини й Галичини ("Каменярі", "Літературно-науковий вісник"). У 1913-1914 і в 1918рр. на сторінках "Літературно-наукового вісника" побачила світ трилогія Н.Романович-Ткаченко "Мандрівниця", присвячена громадській діячці і написана з використанням фактів із її біографії. Але найбільше прижиттєвих публікацій про С.Русову з'явилося в 1920-х-1930-х pp. у західноукраїнських часописах. Л.Білецький, Д.Дорошенко, Н.Дорошенко, О.Дучимінська, А.Животко, У.Кравченко, К. Малицька, М.Омельченко, М.Рудницька, М.Шаповал, Я.Ярема та ін. висвітлювали основні віхи життя і праці Софії Русової як взірець для наслідування молодшими поколіннями організаторів та учасників національно-культурного руху в умовах відсутності власної держави, наголошували на її внеску у розвиток національної освіти і педагогічної думки. 

        У міжвоєнний період перші спроби наукового осмислення місця і ролі С.Русової в українському національному державотворенні, осягнення суті її творчої спадщини були здійснені за межами України: на Далекому Сході - К.Слоновською, у США - Б.Залевським, у Чехословаччині -В.Лащенком. Із публікацій представників української діаспори другої половини XX ст. заслуговують на увагу статті про Софію Русову В.Єрмоленко, Н.Ліндфорс-Михалевич, О.Лятуринської, Г.Мандрики, Ю.Русова, О.Русової-Базілевської.

        Початки русовознавства в незалежній Україні пов'язані з розсекреченням архіву С.Русової в 1990р. Із 1992р. вивчення творчих надбань вченої включено до програми з історії педагогіки України для всіх спеціальностей педагогічних інститутів, а в 1994 р. біографічні відомості та положення концепції української національної школи Софії Русової знайшли відображення в курсі лекцій "Історія української школи і педагогіки" В.Кравця (Тернопіль, 1994).

         В останні роки, особливо у зв'язку з відзначенням у 1996 р. 140-річчя від дня народження С.Русової, вийшли друком окремі наукові праці, статті у фахових виданнях Н.Дичек, І.Зайченка, Н.Калениченко, В.Качкана, Є.Коваленко, З.Нагачевської, О.Проскури, О.Сухомлинської, у яких аналізуються громадсько-педагогінна діяльність і провідні ідеї науково-теоретичного доробку вченої; відбулися всеукраїнські науково-практичні конференції, педагогічні читання (Івано-Франківськ, Київ, Ніжин-Чернігів та ін.). Завдяки цьому ім'я і творча спадщина Софії Русової повертаються в теорію та практику української національної системи освіти.

        Проте переважна більшість праць сучасних дослідників стосується життя і просвітницько-педагогічної роботи С.Русової на рідній землі. Якщо ж аналіз еміграційного доробку вченої і здійснюється, то він подається або в контексті іншої проблеми, або не охоплює всього спектру її діяльності та творчості за межами України.

         Багатогранність творчого доробку вченої останніх 18 років життя, його значення для сучасної теорії та практики національної освіти й виховання і недостатнє вивчення покликали до життя пропоновану читачам наукову розвідку "Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції". При цьому поняття "творча спадщина" автором трактується як результат діяльності Софії Русової, спрямованої на розгортання українського культурно-освітнього процесу в еміграції, організацію українських навчальних закладів і наукових установ у ЧСР, розвиток національної педагогічної думки, що знайшла відображення в її опублікованих і рукописних працях 20-х-ЗО-х pp. XX ст.

    У педагогічних творах Софії Русової 1922-1940 pp.:

    - осмислюються й обґрунтовуються наукові засади педагогіки на основі глибокого аналізу попередніх і сучасних їй надбань вітчизняної та зарубіжної педагогічної думки, найновіших досягнень у галузі психології, філософії, соціології; уроків творення національного шкільництва й педагогіки періоду визвольних змагань українського народу 1917-1920 pp.;

    - простежується намагання "психологізувати" та "соціологізувати" педагогіку, що свідчить про педагогічно-психологічний і соціально-педагогічний характер ідей С.Русової, забезпечує перспективу створення особистісно- та суспільно-зорієнтованої гуманістичної системи освіти, як це передбачено сучасними державними освітніми документами;

    - теоретичні дослідження зосереджуються навколо центральної ідеї: національна освіта, школа, виховання - головна умова відродження і розвитку нації та державності, засіб формування громадянина-патріота, високоморальної особистості.

        В історико-педагогічному доробку вченої акцентується на проблемах еволюції національного шкільництва у державах-колоніях, що, як і Україна, спромоглися стати незалежними або активно виборювали незалежність, а історія шкільництва трактується як невід'ємна складова загальнокультурного розвитку країн і народів. Крім того, оцінюється роль державних, культурно- освітніх діячів і визначних педагогів країн Заходу і Сходу в утвердженні національної системи освіти, що зумовлювалося прагненням С.Русової скористатися їхнім досвідом для відродження рідномовної школи й української педагогіки.

        Висока культура, свідомість, європейський рівень освіченості С.Ф. Русової сприяли тому, що питання які вона вивчала і розробляла теоретичні положення і методичні скарби, зібрані й опрацьовані для вихователів, учителів, батьків, надзвичайно потрібні нам сьогодні.

        С.Русова робить висновки про те, що гармонійну людину можна виховати за таких умов: виховання має бути індивідуальним, пристосованим до природи дитини (це нині лягло в основу нової концепції дошкільного виховання. яка ставить на перше місце завдання виховання особистості дитини з урахуванням її інтересів, потреб, вікових можливостей, рівня розвитку); виховання має бути національним (тепер маємо подбати і про українські дитячі садки, і про забезпечення можливостей для національного виховання представникам інших народів, що населяють Україну); виховання має відповідати соціально-культурним вимогам часу; виховання має бути вільним. Незалежним від тих чи інших у рядових вимог, ґрунтуватись на громадській організації (уже і перед нами постала потреба деполітизації виховання і навчання – рано чи пізно вона буде розв’язана прогресивно).

    Нац-патр.вих.
    Корисні посилання
  • МОН України
  • Відділ освіти Оріхівської РДА
  • ЗОІППО
  • ЗапоВікі-нова платформа
  • ЗапоВікі-стара платформа
  • Освіта в Україні
  • Оріхівська районна рада
  • Вірт. спільноти
  • Блог шкільної бібліотеки «Книжкова планета» (Стоян В.І.)
  • Блог вчителя початкових класів «Сонечко» (Отришко Т.І.)
  • Блог класного керівника (Петровської І.О.)
  • Блог вчителя початкових класів Трипольської І.В.
  • Календар
    «  Листопад 2018  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    2627282930
    Погода
    Вхід на сайт
    Пошук
    Архів записів

    КЗ "Омельницька ЗОШ" © 2018
    Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz